Вижити в пеклі. Мирон Квас

 Нещодавно у нашому музеї ми мали честь вітати активного учасника Революції Гідності Мирона Кваса із міста Дубляни, що біля Львова. 56-річний приватний підприємець пан Мирон - один із тих небагатьох Героїв, кому пощастило вижити під час кривавого розстрілу на Інститутській 20 лютого 2014 року. Ті моторошні події і вбивство багатьох побратимів, безпосереднім свідком якого він став, справили величезне враження і лишили глибинний слід у його душі та свідомості. Навіть сьогодні, через 6 років, Майдан не відпускає Мирона…

Мирон Квас

До Києва на протести Мирон Квас їздив тричі. Спершу разом із побратимами та земляками стояв на барикадах, пікетував суди та урядові установи, будував барикади. Не поїхати до Києва не міг, адже йшлося про долю країни, про її майбутнє. І в цьому питанні його погляди чіткі і зрозумілі – нова постмайданна країна має поважати і захищати своїх громадян, так само як кращі її громадяни, не вагаючись, готові відстоювати своє право жити у вільній, демократичній державі.

Майдан 20 лютого. Мирон Квас зліва із розкладним стільцем у руках. Автор світлини: Микола Бузенко

В січні, коли почалася фаза гострого протистояння, кілька днів провів на барикадах біля стадіону «Динамо» на вул. Грушевського.

Востаннє до Києва Мирон Квас вирушив, побачивши страшні наслідки розгону так званої мирної ходи до Верховної Ради 18 лютого і палаючий Майдан, який з останніх сил тримав оборону під натиском “Беркуту”.

До Києва з товаришами приїхали ввечері 19-го, одразу вирушили на барикади, допомагали тримати оборону останнього форпосту нашої свободи.

Мирон Квас на інститутській 20 лютого. Автор світлини David Mdzinarashvili

Зранку 20 лютого, як тільки силовики почали відступати, Мирон разом з іншими кинулись їм навздогін. Одними з перших майданівці тоді вибігли під міст на вулицю Інститутську, окремі з них встигли дійти аж до готелю «Україна», проте там були змушені зупинитися: попереду були беркутівці, які постійно стріляли і кидали гранати. У якийсь момент донизу рушив водомет, який змусив оборонців майдану тимчасово відступити. Саме тоді були вбиті перші протестувальники.

Мирон Квас на Інститутській. Автор світлини невідомий

Мирон і кілька хлопців не відійшли за міст, а заховалися поблизу готелю «Україна». Просто на їхніх очах розгорталися найстрашніші події того дня. «Чорна спецрота» беркуту на чолі з Д.Садовником холоднокровно розстрілювала захисників Майдану, з передової лунали відчайдушні крики поранених побратимів, які просили про допомогу. Тож, не роздумуючи, майданівці кинулись на передову рятувати поранених.

Мирон Квас на Інститутській 20 лютого. Автор світлини невідомий

Спершу Мирон був біля Жовтневого, далі перебіг через Інститутську на протилежний бік вулиці.
Разом з побратимами виносив поранених з-під обстрілу. Їм вдалося витягнути трьох до входу в готель, де їх передавали іншим і поверталися на Інститутську знову. Одним із цих врятованих майданівців був Василь Амельченко з Львівщини, з яким товаришують донині.

Мирон Квас на Інститутській прикриває пораненого Василя Амельченка 20 лютого. Скріншот з відео.

Пан Мирон зізнається, що після того, як вони винесли третього пораненого стало дуже страшно і моторошно від усвідомлення того жаху, який розгортався на їхніх очах. Змушувати себе повертатись назад під кулі було все тяжче, але там гинули побратими, то ж часу на сумніви і страх не лишалося.

Найстрашнішим, як згадує майданівець, був той момент, коли, в чергове прибігши на Інститутську, він побачив, що земля довкола залита кров'ю і всіяна тілами вбитих. Мирон Квас був одним із небагатьох, кому пощастило вижити на тому страшному місці. Тоді ж, стоячи навколішки і ховаючись за деревом, думав лише про те, що вже пізно, що він не встиг...

Мирон Квас стоїть навколішки за деревом на місці наймасовішого розстрілу 20 лютого. Автор світлини Jerome Sessini

Мабуть на автоматі дістав фотоапарат і почав фіксувати те, що бачив довкола, зробивши декілька важливих фото. До цього часу Мирон не може спокійно переглядати світлини і відео з розстрілу Майдану, очі цього мужнього і сильного чоловіка наповнюються слізьми, його трусить від тих спогадів...
Тоді на Інститутській загинули його побратими, зокрема земляк Анатолій Жаловага, з родиною якого свого часу вони мешкали по-сусідству. Анатолій фактично виріс на очах пана Мирона.

Фото Мирона Кваса з місця наймасовішого розстрілу майданівців 20 лютого на Інститутській. Лежать вбиті Устим Голоднюк, Володимир Жеребний і Роман Точин.

Через день Мирон з товаришами, надрукувавши фотографії, зроблені на місці загибелі Героїв Небесної Сотні, повернувся на Інститутську. Вони наклеїли ці фото на дерева на місці імпровізованого меморіалу наших Героїв.
На жаль, збереглися не усі задокументовані кадри, адже фотоапарат загубився десь у Київраді.

На відео з 5хв. 54сек пан Мирон розповідає про події того страшного дня, показує свій прострелений у кількох місцях щит...

На запитання журналіста про те, чи думав він, що там вбивають, коли проривався на передову, відповідає: «А Ви б думали, якби там стояли? Я не думаю про це, треба бігти, хлопців виносити. Тут вже думати не будеш... Зараз посиджу хвильку і знову туди.»

Світлина з архіва Мирона Кваса

На щастя, Бог зберіг життя нашому Герою.
Зараз йому, як і усім небайдужим українцям болить душа за хлопців, які воюють на сході.
Говорячи про подальшу долю країни, розмірковує, що лише ті, хто проявив себе на Майдані, має довіру людей із Майдану, ті, хто захищали батьківщину на війні, мають право визначати систему організації влади й конкретні прізвища на керівні посади.

Саме такі люди – молоді і старші, різного соціального статусу, люди які розмовляли на різних мовах об’єдналися на Майдані, їх вело вперед переконання, що усі ми заслуговуємо на краще життя, але кожен з нас має усвідомлювати, щоб без особистого внеску нічого не зміниться. Інакше Революція Гідності не буде наповнена справжнім змістом. І починати тут потрібно з себе! В найменших дрібницях, тоді можна сміливо питати з інших...

Слава Герою!

Підготувала Олена Чебелюк, наукова співробітниця Музею Гідності у Львові.