Меморіальний музей Гідності на 26 BookForum

 Меморіальний музей Гідності вперше взяв участь у Львівському книжковому форумі, організувавши кілька подій на правозахисну тематику.

Однією з визначальних стала дискусія "Людська гідність в умовах революції та війни", що відбулася 19 вересня 2019 році в читальному залі періодики наукової бібліотеки Львівського Національного університету ім. Івана Франка. Її учасники/-ці порушили питання людської гідності та прав людини під час Євромайдану та в умовах війни в Україні, ділилися досвідом захисту прав людини на окупованих територіях, обговорили можливі шляхи співпраці між музеям, фондам та громадським організаціям задля актуалізації питань людської гідності в українському суспільстві.

Керівниця західноукраїнського представництва Міжнародного фонду «Відродження», Оксана Дащаківська зауважила, що для неї поняття гідності, це, передусім, «уміння цінувати себе», а не виконувати нав’язані суспільством ролі: «Це питання нашого першопочаткового ставлення до кожного іншого і до себе, як до цінності. Тільки тому, що ми люди, ми є гідні. Тільки тому що ми народились, ми маємо право мати житло, їжу, освіту. Ми маємо можливості створювати для себе власні рольові моделі, власні конструкти, які ніхто не повинен ставити під сумнів».

«Для мене гідність – це не боятися висловлювати свою думку, погляди, бажання, називати речі своїми іменами. Гідна людина – це та, котра відстоює свої цінності, навіть якщо є в меншості. Вона не підлаштовується і не принижується, – вважає президент Центру мистецтв «Арт-Простір» Ігор Гармаш.

Як зауважив програмний директор ДП «Кримський дім» Алім Алієв, результати опитування кримських татар, які проживають у Криму, засвідчують, що в умовах окупації, крім збереження національної ідентичності, для них дуже важливою є свобода: «Це дослідження, яке ми зараз отримали, дало нам чітке розуміння того, що свобода і гідність – це і є одні з основних факторів збереження людиною самої себе, збереження ідентичності в контексті величезного пресингу та окупації».

Крим – одне з найболючіших питань України ось уже п’ять років. Активісти, котрі покинули півострів, і котрі залишилися на окупованій території, продовжують боротьбу. Про один із таких видів боротьби – донесення інформації про трагедію кримсько-тататрського народу цілому світові – був присвячений окремий захід: 21 вересня у Великому залі Центру ім. Андрея Шептицького Українського католицького університету відбувся показ документального фільму шведської режисерки Елін Йонссон «Боротьба Джамали» й обговорення теперішнього стану справ з правами людини в Криму.

«Боротьба може бути різною. Це може бути боротьба, коли ти береш зброю в руки, і я дякую всім тим, хто не дозволив окупувати всю Україну. Вона може бути такою, як у Джамали, яка піснями не дає забути те, що сталося у сорок першому році, і те, що відбувається зараз. Це може бути різна боротьба. І тому фільм «Боротьба Джамали» – це саме про нас, тому що або ми будемо сидіти на дивані і коментувати все, або ми будемо щось робити, для того щоб усі жертви не були марні», – переконана голова ГО Центр громадянської просвіти «Альменда» Валентина Потапова.

Боротьба – це ще й фіксація порушень прав людини. Саме такою є книга «Полуостров страха: пять лет несвободы в Крыму» низки авторів, виданої в 2019 році Центром прав людини ZMINA, Центром громадянських свобод, Українською Гельсінською спілкою прав людини і Регіональним центром прав людини. Її презентація відбулася під час обговорення фільму. Це вже третє видання книги, яка містить фото з відкритих джерел – офіційних сайтів органів влади України, Росії, Кримської правозахисної групи, журналістів, родичів жертв політичних переслідувань, матеріали кримінальних та адмнітративних справ.

У цей же ж день відбулася презентація виставки «Валізи правозахисників, які опинилися в ситуації ризику» та «Валізи кримських правозахисників» (життя під час збройного конфлікту). Експонатами стали 7 валіз із речами правозахисників Криму, Сходу України, Азербайджану, Білорусі та ромського активіста з України, який і зараз знаходиться в ситуації ризику.

Унікальність цієї виставки полягає в тому, що вона дає можливість через особисті історії конкретних людей дізнатись про їх життя та діяльність, чинники, які вплинули на вибір стати тими, ким вони є. Герої вимушені були залишити свої домівки та речі, які допомагали їм займатись захистом прав інших, але незважаючи на складні життєві обставини вони і зараз продовжують свою правозахисну діяльність.

Також відвідувачам/відвідувачкам було презентовано «Кримський альбом: історії правозахисників» Ірини Виртосу, який містить свідчення та спогади кримських правозахисників, досвід їхньої роботи до і після окупації півострова, їх особисті історії про те, що, навіть втративши дім, вони продовжують боротьбу за захист прав людини в Криму, протистоять репресіям, залишаючись жити в окупації.

«Для когось валізи є символом переїзду, для когось символом втечі, для когось, можливо, сподіванням на краще майбутнє, а для когось це весь той дім, який залишається у людини, коли вона опиняється в такій ризикованій ситуації», – зазначила менеджерка з організаційного розвитку Освітнього дому прав людини в Чернігові Дарина Мекшун.

«Є східна валіза, з Луганська. Герой цієї валізи опинився у підвалі, звідки його неймовірним чином витягнула дружина. Вони кидали речі в багажник машини, і коли вони приїхали на вільну частину України, виявили там весільні туфлі. Вони не взяли дуже важливі речі, наприклад ковдру, подушки, теплі речі. Вони взяли весільні туфлі. Спочатку вони самі себе запитували, чому, а потім їх запитували про це інші люди. Це, напевно, можливість взяти найкращі спогади звідти, з минулого життя, яке в тебе забрали», – розповіла голова ГО Центр громадянської просвіти «Альменда» Валентина Потапова. – Коли ти потрапляєш на вільну частину України і вперше бачиш український прапор, – починаєш плакати. І з цим нічого не можна зробити. Тому в кожного з нас є прапори. Прапори, які були з нами там (в Криму - ред.), ми постійно з ними ходимо. Через п’ять років з початку російської агресії багато вже забули, що прапор – це дуже важливо. Ми, кримчани, цього не забуваємо ні на секунду, тому що наша територія досі окупована. Ми боремось кожного дня і для нас цей прапор досі на видному місці, ми з ним досі живемо».

«В Криму люди одягають жовтий верх, синій низ – і ти можеш зрозуміти якісь знаки. Наприклад, запальничка з тризубом, чи щось таке невеличке, стрічка десь захована. Таким чином ти можеш ідентифікувати однодумців. І так це в Криму зараз працює. Люди, наприклад, розставляють товари в магазинах жовті черевики і поруч сині черевики, або вішають пляжні рушники таким чином, або хтось на балконі, коли сушить білизну, вішає жовту прищепку і синю прищепку, в офісі хтось поставить два маркери поруч – один жовтий, один синій, або папки жовті і сині. Люди таким чином розширюють своє коло однодумців і потім їм вже легше переносити цю окупацію. Тому що вони можуть і збиратись разом, і спілкуватись, і підтримувати один одного. Тому що наодинці там дійсно важко вижити», – зазначив експерт Кримської правозахисної групи Володимир Чекригін.

«У нас зараз все таке гібридне стає. І от ця гібридність проникає в поля журналістики, в поля правозахисту. Мені здається, що тут дуже важливо, щоб сама спільнота правозахисників була солідарною, щоб ми розповідали через такі виставки, через такі книги про те, що є справжнім правозахистом і хто є справжніми правозахисниками. Для того, щоб люди знали їх, знали ці історії і особливо важливо, щоб вони підтримували тих, хто зараз знаходиться в скрутному становищі, кого переслідують або тих, хто знаходиться за ґратами», – переконана координаторка молодіжних програм ГО Центр громадянської просвіти «Альменда» Марія Суляліна.

___________________

Заходи організовував Меморіальний музей Гідності у м. Львові у співпраці з ГО «Патронус», Кримським домом прав людини та Освітнім домом прав людини в Чернігові в рамках 26 BookForum (Форуму видавців у Львові).

Фото: Tania Dzapharova