Рецензія на книгу: “Українська Гельсінська Спілка у спогадах і документах”

 Українська Гельсінська Спілка у спогадах і документах

Упорядник:Олесь Шевченко

Видавництво: м. Київ, «Ярославів Вал» - 2012 рік.

Кількість сторінок: 814

Українська Гельсінська Спілка та Народний Рух України за перебудову – два флагмани української національно-демократичної революції 1988-1991 років.

Сотні мітингів і акцій, тисячі резолюцій і вимог, величезна кількість учасників і все для того, щоб гібридно-радянська УРСР все ж таки перетворилась на незалежну Українську державу.

Українська Гельсінська Спілка стала першою в комуністичній Україні відкритою політичною організацією.

Саме УГСівські дисиденти стали провідниками Перебудови, яка невблаганно наближала Радянський Союз до катастрофи.

Книга спогадів і документів, про яку сьогодні піде мова – доволі ґрунтовне зібрання інтерв’ю, думок, спогадів і записів різних членів Української Гельсінської Групи – від лідерів УГС Левка Лук’яненка, Степана Хмари та Михайла і Богдана Горинів до маловідомих регіональних діячів УГС.

Книга побачила світ у 2012 році, а почався цей проект у 2008 році – коли УГС святкувала 20 років від свого заснування.

Найбільші і найґрунтовніші спогади, які відкривають збірку – це майже 60 сторінок спогадів і думок Левка Лук’яненка, в який він дуже детально описує історичне, політичне і суспільне тло створення УГС.

Пан Левко підкреслює, що початок боротьби за незалежність України вони розпочали у 1958 році зі створення «Української Робітничо-селянської спілки». Потім національно-демократичних рух розвивався, змінювався, еволюціонував, але ніколи не зраджував основних методів боротьби – мирних і конституційних.

Ключовою особливістю національно-демократичного руху є його відмежування від збройних, підпільно-націоналістичних організацій.

Левко Лук’ненко говорить, що «…УРСС…чітко підкреслила відсутність організаційної спадкоємності з попередньою збройною боротьбою…»

І, загалом, майже всі спогади даної книги підтверджують тезу, що для УГС було принциповим саме мирні, ненасильницькі і демократичні методи спротиву і боротьби за незалежність України.

Самі спогади учасників УГС умовно поділені на дві частини.

Спочатку йдуть «загальноукраїнські» діячі – розмови і спогади про події і акції УГС, які відбувались в Києві, Львові та мали загальнонаціональний розголос.

Потім розпочинаються «регіональні» спогади – Левко Горохівський розповідає про діяльність УГС на Тернопільщині, Овсієнко Василь – на Житомирщині, Осіюк Володимир – у Ковелі, Руцький Микола – на Хмельниччині, Підпригорщук Василь – на Вінниччині, Просяник Тамара – на Полтавщині, а Орос Олександр – на Закарпатті.

Більшість з цих спогадів доволі короткі – по 5-10 сторінок, але є й доволі потужні «лонгріди», на 30-50 сторінок, як от у Лук’яненка, Горохівського, Підпригорщука та Шевченка.

Окрім самих спогадів книга має те, що робить її в рази цікавішою, змістовнішою та інформативнішою – це наявність величезної кількості фотографій.

Фото як з мітингів, з’їздів, різноманітних зустрічей так і доволі приватні особисті фото, на яких зафіксовані розмови, чаювання і відпочинок діячів УГС.

Спогади об’єднані загальною темою – боротьбою за права людини і незалежність, але в той же час мають свою специфіку і акценти.

Анатолій Іванюченко розповідає про боротьбу УГС за українську церкву на Миколаївщині («… боротьба за появу українських православних храмів у Миколаєві тривала від першого дня появи УГС в місті корабелів. На початок 1991 року ми створили три громади УАПЦ…»),

Микола Муратов ділиться поглядами на особливості взаємодії і контактів УГС з московськими дисидентами (... «У 1988 р. Москва вирувала подіями і заходами, організованими дисидентами і колишніми політзеками, анонсувалися нові самвидавні журнали, виходили з підпілля старі видання..»)

Олександр Ткачук звертає увагу на церковні питання («контроль КГБ за російською церквою» та «відродження і легалізація УГКЦ»).

Олекса Крестьянов розповідає про святкування 500-ліття Запорозького козацтва (діяльність Січеславської (м. Дніпро) філії УГС, а сам Олекса був Головою Нікопольської організації УГС-УРП).

Друга частина книги – це документи. Бо якщо спогади, інтерв’ю, думки, особливо записані через 20 років після всіх означених подій можуть бути дуже суб’єктивними, а іноді й не точними, то документи – не переписати чи відредагувати.

Вони-як пам’ятники епохи, які неможливо змінити.

В книзі – майже 400 сторінок документів з архівів КДБ від 1987 до 1991 років.

Документи, представлені в книзі – найрізноманітнішого характеру – від звітів і доповідних записок, до біографій членів УГС та роздумів «КДБістів» над тим, що робити з тим чи іншим «ворогом радянської влади».

Всі документи, хоч і мають бланки «УРСР» написані виключно російською мовою.

Документи – фантастичні зразки тієї епохи, коли стара радянська система перебувала в стані руйнації, але все ще залишала в собі достатньо сил, щоб слідкувати і щедро наділяти події перебудови відповідними «класово правильними» характеристиками.

«Буржуазные националисты», «церковные контрреволюционеры», «идеологические диверсии», «антиобщественные организации», «группировки националистического толка», «пропаганда западных спецслужб/радиостанций/идеологий» - ці та інші характеристики чітко передають дух тієї епохи – епохи нових людей, нових віянь і нових думок, з якими безуспішно намагалась боротись стара, прогнивша і вже давно не актуальна комуністична номенклатура з її «класовою» ідеологією.

Українське дисидентство і загалом український національно-демократичних рух кінця 80-х – початку 90-х років – це тема, яка ще тільки очікує на своїх дослідників.

Відносна нещодавність подій, контраверсійність деяких вчинків певних дисидентів, в кінці-кінців «приватизація» різними політичними силами тих подій, ідей та людей призвела до того, що тему дисидентства зазвичай намагаються або не дуже чіпати, або «кристально відшліфовувати» ті події, подаючи їх як ледь не безгрішний абсолют, або демонізувати діячів УГС, звинувачуючи в зраді та політичному невігластві.

І всебічне наукове та історичне дослідеження цього, безумовно важливого, періоду в історії України ще чекає свого часу.

Цілком можливо, що ця книга, в якій зібрані думки ключових учасників тієї національно-демократичної боротьби, допоможе краще зрозуміти ті події, процеси, і, найголовніше, тих людей, які були патріотами своєї землі і свого народу, і кожен з них хотів змін, боротьби і добробуту.

Осмислювати і рефлексувати – що з того вийшло - то наше сьогоднішнє завдання, бо вони-на сторінках цієї книги-своє слово вже сказали.

Підготував Олександр Сапронов, завідувач відділу фондів Музею Гідності у Львові.