«Найбільш вразливою під час пандемії є галузь культури», – директорка Українського центру культурних досліджень Ірина Френкель

 Сьогодні українське суспільство зіткнулося з рядом викликів, які змушують переосмислювати цінності і підходи в комунікації. Думкою про рівень небезпек у контексті дотримання прав людини, про готовність громадян обирати свободу попри небезпеку ми поцікавилися* в заслуженої артистки України, директорки Українського центру культурних досліджень Ірини Френкель.

1. Досить часто стали звучати думки про те, що світ після пандемії вже ніколи не буде іншим. А яким, на Вашу думку, він буде?

Інформаційні та психологічні атаки, під впливом яких знаходились мешканці України та інших країн протягом двох останніх місяців, уже змінили поведінку людей, що надало поштовх до формування нових соціальних відносин, використання інтернет-технологій для дистанційних форм спілкування, запровадження дистанційної роботи і як наслідок – зміну ціннісних орієнтирів. На перший план виходить зручність помешкання, наявність якісних гаджетів, швидкого інтернету, можливість знаходиться на вулиці без сторонніх осіб і головне – економія часу на пересування містом у trafic jam.

В умовах карантинних обмежень великі міста швидко втратили привабливість і стали великою проблемою для населення у зв’язку із відсутністю транспортного сполучення, як наслідок – ускладнення пересування в межах міста; закриттям парків та скверів, як наслідок – відсутність можливостей занять спортом і прогулянок; закриттям ринків, як наслідок – відсутність можливості вибору та зрозумілий стрибок цін на продукти харчування в супермаркетах; закриттям культурно-розважальних установ, як наслідок – відсутність можливостей якісного проведення вільного часу та багато іншого, заради чого людина переїжджає до великого міста. Карантинний період довів, що наявність офісу і постійна присутність у ньому працівників не є обов’язковою умовою для ведення бізнесу.

Тому ми будемо спостерігати поступову міграцію до невеликих міст задля того, щоб під час можливих майбутніх карантинів не відчувати дискомфорт повсякденного життя.

Окрім цього, людство відчуло, скільки часу воно інвестує для заробляння коштів, які безглуздо витрачаються на те, без чого ми можемо легко жити.

Все це вплине на ринок нерухомості, особливо оренди житла у великих містах, яке є незрозуміло високим і примушує працювати 24/7 задля того, щоб сплачувати обов’язкові щомісячні витрати, позбавляючи себе можливості нормального спілкування з членами родини.

Головне – ми відчули плин часу і зрозуміли його цінність.

Все це побудує умови для нового світу, в якому дистанційна робота, онлайн-спілкування, можливість створення умов для автономного перебування (зелена енергетика) та невеликі міста – стануть в пріоритеті для збереження людської популяції.

2. Психологи стверджують, що у часи випробувань (як під час пандемії) людьми керує страх та інстинкти виживання. Чи здатні мивберегти вищі людські цінності в умовах викликів сьогодення?

Інстинкт виживання пробуджує приховані риси, коли людина перетворюється на істоту, яка готова на будь-які дії, щоб залишитися живою. Страх за власне здоров’я – це інструмент для будь-якої влади сформувати в суспільстві негативне ставлення до певних категорій населення. В Україні це відбулось, наприклад, із заробітчанами, повернення яких в Україну міфологічно пов’язано із поширенням захворювання.

Для збереження вищих людських цінностей необхідні відповідні умови життя, відсутність інформаційних атак, що знищують цінності людського буття.

3. Сьогодні питання збереження незалежності України постає особливо гостро. Чи готове суспільство відстоювати свою свободу, опинившись в умовах обмеження дій?

До початку карантину суспільство також було поділено на дві частини, одна – готова за будь-яких обставин відстоювати незалежність, друга не могла визначитись, або відмовчувалася.

Під час пандемії кількість патріотів України не збільшилась і не зменшилась. На мою думку, для патріотичної частини не існує обмежень щодо відстоювання Незалежності України в будь-який час.

4. Очевидно, що держава як інституція змушена обмежувати права і свободи громадян під час пандемії. Але є велика небезпека зловживання владою. Наскільки великою є ця проблема для України?

Не лише в Україні, а й в інших країнах ми спостерігаємо узурпацію влади в різних масштабах та проявах. Для України це велика проблема, враховуючи постійну зміну політичних течій, облич, нестабільну економічну ситуацію та несформований політичний істеблішмент.

Останні два місяці я дивилась багато новинних каналів європейських країн. Лише канцлерка Німеччини попросила вибачення в громадян за обмеження їхніх демократичних свобод і підкреслила необхідність повернення їхніх прав. І це пані Меркель говорила в розпал карантину, коли не зупинялися потяги, продовжувалось авіасполучення не лише в межах країни і населення мало можливість займатися спортом в парках і скверах за умови збереження соціальної дистанції.

5. Компанії Apple та Google розпочали спільну роботу над технологією, яка дозволить користувачам відстежувати можливі контакти з хворими на COVID-19. Чи не вважаєте Ви це порушенням прав людини?

Це порушення демократичних прав та свобод. Взагалі за кілька років ми дізнаємось частково правду про пандемію. Але вже найближчим часом ми станемо свідками змін на економічному ринку та нового співвідношення політичних сил у світі.

6. Суспільство може відстояти свої права, коли люди об’єднуються. Але є велика небезпека отримати у майбутньому суспільство самотніх людей. Чи зможуть люди відстоювати свої права у новій реальності?

Так, зможуть, завдяки новим технологіям. Вже зараз активно використовуються онлайн-петиції, онлайн-зібрання тощо.

7. Пандемія колись закінчиться, як людям відновити зв’язки? Як перестати боятися доторкнутися одне до одного? Чи ми зараз народжуємо онлайн-суспільство?

Найбільш важко буде відновити зв’язок «культурний продукт – користувач (глядач)». Тому найбільш вразливою під час пандемії є галузь культури. Ця сфера буде оговтуватися від двомісячної зупинки більш ніж два роки. На сьогодні відсутні універсальні рішення щодо виходу з пандемічної кризи культурних установ. Це пов’язано з багатьма складовими. Вивчаючи історію мистецтв, ми бачимо, що після кожної пандемічної кризи культурні напрямки трансформовувались і переживали розквіт.

В минулі часи не було інтернету, тому пандемії не впливали на посткризовий попит на культурний продукт. На сьогодні онлайн-трансляції, інтернет-екскурсії, оцифровані експонати, картини – все, що заповнило інтернет протягом останніх двох місяців, стало занадто доступним і нанесло шкоду існуючої системі продажу культурного продукту. Така ситуація не має минулого і не залишає надії на майбутнє.

Вікова група до 35 років із задоволенням продовжуватиме культурне онлайн-життя, а вікова група після 35 років буде з осторогою приймати рішення щодо відвідання концертних залів, в яких збирається від 100 і більше осіб. Ми ще не зрозуміли, але відчуємо з часом, що зв’язок «глядач – митець» відчутно зруйнований через існуючі системи віртуальної реальності.

Проблема не має свого вирішення. Проміжкові рішення відсутні. Ми або навчаємось жити в нових умовах з короно вірусом і повертаємось за емоціями й енергетикою до культурних установ, або мистецтво поступово втратить для суспільства «емоційну цінність».

Щодо формування онлайн-суспільства. Віковий ценз активних користувачів до карантину був 12 – 35 років. Наразі ми можемо говорити про розширення вікового цензу до 75 років. Під час карантину наші бабусі і дідусі опанували нові технології для спілкування з дітьми та онуками, вимушені були користуватися онлайн-послугами, слухати онлайн-концерти тощо. Тому відновлення зв’язків буде важким і тривалим.

___________________________

* Спілкування відбувалося в межах проєкту Музею Гідності у Львові «Людська гідність в контексті суспільних викликів». Він зародився як реакція на ситуацію, в якій ми опинилися через COVID-19. Очевидно, що ми змушені переосмислювати цінності і підходи в комунікації. Однак ключовим питанням залишається питання поваги до людської гідності.

Пандемія, викликана COVID-19, стала тим «лакмусовим папірцем», який дає можливість побачити особливості індивідуального сприйняття, рівень соціальних взаємодій, а найголовніше – наскільки держави готові дотримуватися чи порушувати права людини та громадянина.

Ми цікавимося думками провідних мислителів/мислительок, діячів/діячок культури, громадських активістів/активісток, аби разом вистояти і не втратити найважливіше – свободу.

Музей Гідності не обов’язково розділяє погляди та думки авторів.